По брненських рейках їздитиме п'ятнадцять спеціальних шалін.
У цих трамваях мешканці Брно можуть познайомитися з творчістю харківських поетів, від легендарного Семена Климовського, поета й філософа XVIII століття, до сучасних авторів, наприклад, Артема Полежаки або Олега Коцарева.
У харківському метрополітені в той же час будуть розміщені тексти брненських поетів — окрім класиків Яна Скацела або Віоли Фішерової, також ТІМО та Ї. Г. Крховського.
Ця виставка проходить у рамках проєкту «Харків у Брно, Брно у Харкові», частиною якого є й цей сайт — на ньому ви можете знайти фрагменти віршів та коротку біографію вибраних авторів.
Харківські топові поети і їхні «народні пісні»
Ольга Різниченко
У короткій антології поезії Харкова для наших друзів у Брно ми хотіли би розповісти про поетів, які в різні епохи і в різних стилях писали про те, що їх хвилювало.
Можливо, якісь із поезій відомі чеському читачеві, як написана у першій половині XVIII століття пісня «Їхав козак за Дунай», популярна в Європі. 1814 году Вацлав Ганка опублікував у Відні її переклад чеською мовою. Та навряд чи багатьом відомо, що автором її був харківський козак Семен Климовський, автор декількох політичних трактатів «Про правду і великодушність благодійників» та «Про правосуддя начальників», знайдених у бібліотеці Петра I. Головна теза в них — «Цар без правди мертвий».
Народними піснями стали також твори з поетичної збірки «Сад Божественних пісень» Григорія Сковороди, визначного українського філософа, який викладав у Харківському Колегіумі у шістдесятих роках XVIII століття і у сімдесятих-вісімдесятих написав більшість своїх філософських трактатів на Харківщині. Пісні «Всякому городу нрав і права», «Ой ти пташко жовтобоко», як і колядки на слова і музику Г. Сковороди, донині актуальні в репертуарі багатьох виконавців, так само, як і його концепція «філософії серця». 2022 року ми готуємося відзначити 300-ліття мандрівного філософа.
На початку XIX століття учні Г. Сковороди зініціювали створення у Харкові університету. І у двадцятих роках в університеті утворюється гурток поетів-романтиків. Серед них був майбутній юрист Михайло Петренко. Він написав декілька віршів, відомих пізніше як народні пісні. Серед них – «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю» - перша пісня, виконана у 1962 році в космосі.
Також до харківської школи належав поет харківської школи романтиків Яків Щоголів. Його поезії розходилися між людьми і співалися як народні пісні. Така історія трапилась з його віршем «У полі». 1864 року Якова Щоголіва запросили у гості, й хазяйка заспівала нову пісню композитора чеського походження Алоїза Єдлічки «Гей, у мене був коняка…» на слова невідомого автора. Автором слів пісні виявився сам гість. З XIX століття цю пісню називають гімном Слобожанщини і вона досі популярна серед виконавців.
З початку ХХ століття поезія Харкова розвивалася в модерністському ключі. Поети зазвичай були й громадськими активістами. Особиста мрія про кохання в них поєднувалась із прагненням здобуття державності. Поети-модерністи Олександр Олесь, Микола Вороний бували часто в домі родини харківського бізнесмена Олексія Алчевського, дружили з їхніми дітьми. Христя Алчевська належала до їхнього поетичного кола. Крім власної творчості вона перекладала французьких символістів. В домі Алчевських поет Олександр Олесь знайшов меценатів, які допомогли йому видати збірку поезій «З журбою радість обнялась», улюблену серед інтелігенції десятих років ХХ століття. Окремі поезії збірки покладено на музику. Серед них найвідоміші, які й зараз часто співають, романси «Чари ночі» та «Айстри».
У двадцяті, коли Харків був столицею УРСР, до міста з'їхалося багато талановитих митців і поетів. Романтиків, символістів, футуристів. Доля їхня склалася по-різному. Багатьох «совєтська» влада розстріляла, як Майка Йогансена, Михайля Семенка. Хтось пережив ув'язнення і табори, як Василь Мисик. Поета-філософа Володимира Свідзінського, одного з кращих медитативних ліриків ХХ століття, спалили в бараці у 1941 році. А такі талановиті поети, як Павло Тичина і Володимир Сосюра, щоб вижити, прилаштувались до влади і оспівували її.
У 60-70-х роках ХХ століття переважала герметична лірика, із дистанцією від ідеологічного контексту. Серед найвідоміших поетів Харкова – Анатолій Перерва, Олександра Ковальова, Віктор Бойко. У 90-х з'явилося покоління поетів, що змінило тематичний і лексично-стильовий розвиток поезії в бік бурлескного переосмислення совєтського минулого. Солістом на харківській поетичній сцені досі виступає Сергій Жадан. З часом його образна риторика змінилася у напрямку проекцій вічних біблійних тем та світових сюжетів на актуальну соціальну проблематику. Багато його поезій харківська молодь знає напам'ять, як і пісні на його слова, типу «Мальви», що він виконує разом з рок-гуртом «Собаки в космосі». А взагалі сьогодні на поетичній мапі Харкова можна знайти представників всього спектру актуальних напрямків і жанрів.
І при цьому з XVIII століття донині мейнстрімним залишається перехід поетичних текстів у площину пісенної творчості. І вже не тільки окремі виконавці, хори, але й рок-гурти виконують твори харківських поетів різних епох і стилів.
Іван Орновський
бл. 1651 – після 1705
Український поет кінця XVII — початку XVIII століття. Автор першої відомої книги про Харків — польськомовного твору «Багатий сад» (1705), де подав перший поетичний опис міста.
Багатий сад
Висячий сад Семіраміди,
Землі прекрасної приміта.
Сади веселі Алкіноя,
Це образ розкоші земної.
Впаде на вас зимовий іній,
Притлумить колір ніжних ліній.
Те, що буяло білим цвітом,
Змарніє раптом перед світом.
1705
Семен Климовський
1705 – 1785
Козак Харківського полку, філософ, поет. Помер у селі Припутні Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (неподалік сучасного селища Нова Прага).
Його всесвітньо відому пісню «Їхав козак за Дунай» вважали народною і співали в Україні з середини 18 століття.
У 1808 році пісню переклав німецький поет-романтик X. А. Тідге. З того часу німці вважають цю версію української пісні власним фольклорним твором. Вона стала відома під назвою «Schöne Minka, ich muß scheiden» (Мінка, красуне, я мушу тебе покинути). У 1814 році Вацлав Ганка опублікував у Відні переклад чеською мовою. У 1815 році у Філадельфії надрукували ноти і англійський переклад пісні. У 1816 році за обробку пісні «Їхав козак за Дунай» узявся сам Людвіг ван Бетховен.
Їхав козак за Дунай
Їхав козак за Дунай,
Сказав: "Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй!"
виданo 1806
Григорій Савич Сковорода
1722 –1794
Культовий український філософ, жив і викладав у Харкові, останні 25 років свого життя відмовився від постійного мешкання і мандрував Слобідською Україною. Як філософ вважав, що одне з основних завдань людини – стати щасливою. На це спирається його ідея «сродності» життя, яке відповідає божественному призначенню людини.
De libertate
Що є свобода? Добро в ній яке є?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
1757–58
Песнь 28-я
Проживи хоть 300 лет, проживи хоть целый свет
Что тебе то помогает,
Естли сердце внутрь рыдает?
Когда ты невесьол, то всьо ты мертв и гол.
Сад божественных пљсней, прозябшій из зерн священнаго писанія
1753–85
орігинальний правопис
Михайло Миколайович Петренко
1817 – 1862
Поет харківської школи романтиків, автор віршів, які стали народними піснями. «Дивлюсь я на небо…» стала першою піснею, що пролунала в космосі: 1962-го року її виконав з борту корабля «Восток-4» перший космонавт українського походження Павло Попович. Це була улюблена пісня видатного конструктора Сергія Корольова.
Дивлюсь я на небо...
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю.
Чому я не сокiл, чому не лiтаю?
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув i в небо злiтав!
1841
Яків Іванович Щоголів
1824 – 1898
Поет харківської школи романтиків. Його поезії розходилися між людьми і співалися як народні пісні.
Така історія трапилась з його віршем «У полі»: 1864 року Якова Щоголіва запросили у гості й хазяйка заспівала йому нову пісню композитора чеського походження Алоїза Єдлічки «Гей, у мене був коняка…» на слова невідомого автора. Автором слів пісні виявився сам гість.
З XIX століття цю пісню називають гімном Слобожанщини і вона досі популярна серед виконавців.
У полі
Гей, у мене був коняка,
Був коняка-розбишака;
Мав я й шаблю, і рушницю,
Ще й дівчину-чарівницю.
Гей, коняку турки вбили,
Ляхи шаблю пощербили;
І рушниця поламалась,
І дівчина відцуралась.
1846
Христина / Христя Олексіївна Алчевська
1882 – 1931
Українська поетеса, перекладачка доби модернізму, донька відомого харківського бізнесмена і мецената Олексія Алчевського і просвітительки Христини Алчевської.
Лірика Христі Алчевської передає психологічний світ молодої жінки, яка мріє бути коханою і не має кохання, хоче радіти — та серце журиться, закликає до звільнення особистості - але, здається, люди її не чують.
У перекладах Христі Алчевської українською вийшли романи Віктора Гюґо, вірші Вольтера, твори Корнеля. Французькою переклала поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Павла Тичини.
Русалчина хата
Біла хатонька в долині, у гаю дрімучім,
Під горою золотою, мов в ставку лискучім.
Хто живе в оцій манюні, двері одчиняє?
Хто барвінок біля неї любо поливає?
Чи ото русалчин голос чути, як в озерці?
А чи то її на призьбі синєє відерце?
В барвах осені сміється білая хатина,
Ніби десь на дні морському срібная хвилина;
Тихо сосни заглядають в золоту долину,
Гарну казку про русалку шепчуть без упин.
1911
Олександр Іванович Кандиба / Олесь
1878 – 1944
Народився на Харківщині, у 1900-х роках був надзвичайно популярним українським поетом-ліриком, на його вірші створювались пісні.
Коли Україну захопили більшовики, поет опинився на еміграції, з 1924 року жив у Празі, де і помер у 1944 році після того, як отримав звістку про загибель сина в концтаборі Заксенгаузен. У 2017 році перепохований у Києві.
Чари ночі
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!”
1904
Володимир Євтимович Свідзінський
1885 – 1941
Популярний харківський лірик знаменитого покоління 1920-х років. Пережив сталінські репресії 1930-х років, але був знищений радянськими каральними органами восени 1941 року, коли під час ІІ Світової війни між нацистами та радянськими військами точились бої за Харків. Втікаючи від нацистів, чекісти гнали арештованого поета з групою інших ув'язнених українців на Схід. У селі Непокрите їх уночі зачинили в бараці й спалили. Поезія Свідзінського була забута аж до початку 1990-х років - до розпаду СРСР.
Пам'яті Зінаїди Сулковської
Падають гори, зникають ріки,
Сходить краса з молодого лиця.
Сохне, як травка, дуб великий,-
Мрія любові не знає кінця.
1936
У рідній моїй стороні...
У рідній моїй стороні
Не маю я рідного дому,
Ні саду — щоб діяти те,
Що миле й відрадне мені.
Зібрав би я в гарну сім'ю,
дерева,
і квіти, і скелі.
І плем'я, чий голос — пісні,
Любило б оселю мою.
1939
І довго шукав я живущої води...
І довго шукав я живущої води,
Аж повісила мені дуплината верба:
"Живої води нема на землі,
А як зугарний дійти, поспитай у сонця"
1934
Лице люстра мертвіє в тіні...
Не люблю, як приходить ніч,
Завинена в темний платок
З імшано-зеленим цвітом.
Тиша стікає в великий став.
Сині синиці, де ви вночі?
Лице люстра трупіє в тіні,
Завіси стають кам'яні,
І, обчеркнений колом мовчання,
Я глухіше, сумніше горю,
Я горю, як китайський ліхтарик,
Забутий на гілці, в старому саду.
1933
Холодна тиша...
Холодна тиша.
Місяцю надламаний,
Зо мною будь і освяти печаль мою.
Вона, як сніг на вітах, умирилася.
Вона, як сніг на вітах, і осплеться.
Три радості у мене неодіймані:
Самотність, труд, мовчання. Туги злобної
Немає більше. Місяцю надламаний,
Я виноград відновлення у ніч несу.
На мертвім полі стану помолитися,
І будуть зорі біля мене падати.
1932
Павло Григорович Тичина
1891 – 1967
Харківський поет доби українського культурного відродження 1920-х років. Він став найвизначнішим українським ліриком у класичні роки своєї творчості (1914 – 1924). Але після приходу радянської влади Тичині довелося маскуватися, аж так, що важко було відрізнити справжнього митця від канонізованого образу партійного віршувальника.
Закучерявилися хмари
І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвете веселка дум…
Сум серце тисне: — сонце! пісне! —
В душі я ставлю — вас я славлю! —
В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.
І сміх, і дзвони, й радість тепла.
1917
Енгармонійне — Туман
Над болотом пряде молоком…
Чорний ворон замисливсь.
Сизий ворон задумавсь.
Очі виклював. Бог зна кому.
А від сходу мечами йде гнів!..
Чорний ворон враз кинувсь.
Сизий ворон схопився.
Очі виклював. Бог зна кому.
1918
Антистрофа
Аероплани й усе довершенство техніки - до чого це,
коли люди одне другому в вічі не дивляться?
Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма.
Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати
карі,
сірі,
блакитні…
1920
Володимир Миколайович Сосюра
1898 – 1965
Харківський поет доби українського культурного відродження 1920-х років. 1934 року Володимира Сосюру виключили з радянської комуністичної партії. І була загроза арешту. Опальний поет вирішив написати листа диктатору Сталіну, завершуючи мольбою: «Ты мое единственное спасение и прибежище. Отец! Спаси меня!» І відправив. А дружина Марія потайки в той самий конверт вклала виписку з психіатричної лікарні – з діагнозом та історією хвороби. Сталін, котрий ніби любив наркоманів і божевільних, червоним олівцем зробив напис: «Восстановить в партии. Лечить» – резолюція, якій просто не посміли суперечити. Іронія долі: від розправи системи Сосюру врятувало божевілля, нав'язане тією ж системою.
Мені ти приснилась давно...
Мені ти приснилась давно,
ввійшла ти у думи мої.
Я море люблю, бо воно
нагадує очі твої.
1931
Так ніхто не кохав...
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
1922
Марії
Якби зібрати з неба всі зірки
і всі сонця з усіх небес на світі, —
моя любов горітиме яркіш
за всі сонця, на тисячі століттів.
1931
Я все живе люблю...
Я все живе люблю, люблю без краю,
люблю за серця теплого биття…
Я крапля та, що думає й співає
у океані вічному життя.
1962
Марія
Задуманий вітер над городом віє,
Ідуть перехожі невпинним прибоєм,
І я поміж ними йду, повний тобою,
горять ліхтарі, мов шепочуть:
"Маріє!.."
І солодко серце стискає і мліє,
мов сон мені дивний, невиданий сниться…
І хочеться в небо злетіти, мов птиця,
де блимають зорі далекі:
"Маріє!.."
1931
Блукає осінь
Вже на квітках іней — не роси,
і недалеко вже до дня,
як сяде осінь жовтокоса
на чорногривого коня,
востаннє гляне на алеї
в диханні голоду й біди
і в даль поїде… А за нею
сніг замітатиме сліди…
1957
Айстри задумані...
Айстри задумані, квіти останнії,
осені пізньої сльози багрянії…
Сумно шепочеться вітер над вами,
і обмиває вас небо дощами.
Ви як любов, що весни не зазнала
і як вечірня зоря одсіяла.
Айстри задумані, квіти останії,
осені пізньої сльози багрянії…
1955
Наталя Львівна Забіла
1903 – 1985
Харківська і київська письменниця і перекладачка, писала твори для дітей і дорослих. Починала з поколінням доби українського культурного відродження 1920-х років. Після Другої Світової війни керувала Харківською філією Спілки Письменників України.
В інтимній ліриці її героїня неодноразово ціною страждань відмовляється від стосунків з чоловіком, результатом яких не може стати народження дитини. Також за віршами поетеси можна реконструювати сюжет нереалізованого материнства, який проходить усі етапи: від драматичного вибору (коханий чоловік чи дитина), через щасливе очікування, народження та плекання - до трагічної втрати.
Чорним оком дивиться печера...
Чорним оком дивиться печера
В лісову ліянову межу.
Я — струнка, вигиниста пантера
Свій барліг невсипно стережу.
Виходжу зарошаним камінням,
Жовтозоро ріжу синю ніч,
І леліє місячне проміння
Оксамитним блиском на мені.
1926
Михайло / Майк Гервасійович Йогансен
1895 – 1937
Харківський поет доби українського культурного відродження 1920-х років. Поет і прозаїк, знавець давніх і сучасних європейських мов. Майк Йогансен писав про себе у харківській газеті «Вечірнє радіо»: «Я б хотів бути майстром життя, а не літератури. Але це мені не дано. Та все ж таки я люблю літературу. Я дуже люблю слово і я думаю, воно відповідає мені любов'ю». 27 жовтня 1937 року Йогансена розстріляли в тюрмі НКВС у Києві. Його творчість в Радянському Союзі була заборонена.
Ось іду по рейці
Ось іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до краю, чи впаду,
Ліс ліворуч, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.
Скільки днів любилося з ночами,
Розтавало вранці у вікні,
Скільки птиць летіло над полями,
Не верталося до мене уві сні.
Я іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до віку, чи впаду.
Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.
1926
Верніться!...
Верніться!
Так голос пролунав з туману.
Мов птиця,
Схопилось серце, руки опустились в давнину.
Трамвай прорізав тишу й увірвав.
Я чув, як палав день, росла трава
Гей вище від гаїв, від гайворонків, так
Що її люто рвали і клювали птиці.
Та знову:
Верніться!
Нижче
і нечутніше, ніж далекий гуд
столиці
У незліченних тротуарах вмерло слово.
1929
Ах, життя моє...
Ах, життя моє - кругле, як м'яч.
Пружне й палюче - як любов.
Падай. Злітай. Смійся. Плач.
Цілуй дужче, знов і знов.
До вогню цілуй. До зубів,
До холодного цілуй поту.
Так ніхто тебе не любив
Не пив слину з крепкого рота.
1930
Михайло / Михайль Васильович Семенко
1892 – 1937
Київський і харківський поет покоління українського культурного відродження 1920-х років. Лідер українського панфутуризму і засновник поезомалярства, Семенко прагнув вийти за межі індивідуальної творчості.
Вірш «Сім» Михайля Семенка називають літературним «Чорним квадратом» Малевича. До нього ці сім слів були назвами днів тижня, а в грудні 1922 року сім слів стали рядками вірша як літературний readymade. Вірш “автоматично” був перекладений усіма мовами світу.
24 жовтня 1937 року Семенка розстріляли в тюрмі НКВС у Києві, а поезію заборонили. Українське культурне відродження 1920-х тоді отримало назву «Розстріляне Відродження».
Сім
Понеділок.
Вівторок.
Середа.
Четвер.
П'ятниця.
Субота.
Неділя.
1922
Ваґон
Ваґон без вікон
подорож прикра
експресить гінко
розбита скрипка
і стиха стежить
хтось із кутка
огидливий нежит
хриплість гудка
1918
Кондуктор
Багнеться бути
Кондуктором на товаровому потязі
В похмуру ніч
Темну ніч
Осінню дощову
Сидіти на тормозі
У кожусі
Зігнувшись і скупчившись
Дивитись у прірву рухливу.
1916
Вагоновод
Я з Вами розстанусь і буду десь в Чікаго
чи Мельбурні
І там капризна доля може зв'ести нас.
Я буду вагоноводом на трамваї,
улиці будуть димні і хмурні —
І раптом я зобачу між пасажирів Вас.
Ви скинете очима, і я спостережу, як
здригнуться кутики Ваших губ.
Ви пригадаєте Владивосток і зробите рух щось
вимовить,
ніби в вагоні для нас немає нікого.
Я змагаюсь, щоб не заплющити очі… Але
у нас не виникне розмови про колись
омріяний шлюб,
Бо вагоноводові розмовляти забороняється
строго.
1916
Василь Олександрович Мисик
1907 – 1983
Поет і перекладач, дебютував у Харкові наприкінці 1920-х років. У 1934-му він заарештований – замість іншого письменника Василя Минка. Відтак на допитах від нього вимагали підписати стандартне звинувачення «Я, Василь Минко, визнаю, що є ворогом народу…» Єдине, на що спромігся молодий поет, так це врешті-решт довести слідчим, що він — не Минко. І тоді запропонували підписати вже інший папір: «Я, Василь Мисик, визнаю, що є ворогом народу…» Засуджений поет повернувся із Соловків тільки через шість років. Він помер у Харкові у 1983 році.
Глухе падіння яблук...
Глухе падіння яблук, мовби крок
Годин нічних, коли з німого глибу,
Як сім'я всесвіту, струмки зірок
Спадають на земну родючу скибу.
1947
Трави
Одживають печальні, сірі -
Й безконечно буйна, жива
Над усім в голубім безмір'ї
Проростає трава.
Проростає, насичена кров'ю,
Однотонне, забутньо шумить,
І під шум її хочеться знову
Хвилюватись і жить.
І дивитись, як б'є без краю
Голубий прибій в далину.
О степе, я серцем вітаю
Твою тишу смутну.
Бо крізь неї з горбів похилих
Бачу й чую сили нові.
Бо минуле твоє в могилах,
А майбутнє в траві.
1923
Перед жнивами
Під шепіт нив, під пісню молоду
Встають по черзі дні напрочуд гарні,
І мужнє сонце в духоті й чаду
Терпляче трудиться в своїй гамарні.
Наповнюючи форми наливні,
Не забуваючи й стебла малого,
Переливає довгі трудодні
У бронзу й злото врожаю нового.
1947
Анатолій Антонович Перерва
1949 – 2018
Харківський поет-лірик покоління 1970-х. Найголовніше, без чого Перерва не мислив свого життя й поезії, – це Кохання. Його поетичні теми – насамперед про культ Жінки.
"Тому це дивне письмо, коли відчуття жінки переплітається з відчуттям світла, відчуттям часу, його тяглості, коли за усвідомленням закоханості проступає усвідомлення себе частиною цього сонячного й гіркого слобожанського світу"
- Сергій Жадан
І зойк електрички...
І зойк електрички.
І неба вікно.
Шипшиновий кущ літнього лугу.
Уже перейшли ми з тобою давно
Навіки той луг,
Мов невтолену тугу.
недатовано
Сліпої ночі темний вихор...
Сліпої ночі темний вихор.
Дорожній чай. Гулкий експрес.
І там, на тлі холодних вікон,
Незнаних сіл миттєвий сплеск.
Ці переїзди безіменні,
Чужих осель мигкі вогні,
Що виникають, як знамення,
І тануть в тьмяній глибині -
Безповоротно та безслідно…
недатовано
Я плачу за Вами...
Я плачу за Вами,
Як плачуть за літом,
Аж схлипують вранці,
півсонні оливи.
Я плачу за листям,
на стежку розлитим
За літом –
За тілом – тремтливо щасливим.
Я плачу за Вами
безмовно, безслізно
За Вашого плаття прозорим серпанком
Вам плачеться? Плачте
Ніколи не пізно
поплакать
за сонця липневого дзбанком
Я плачу за світлими снами про літо
Що висловить їх
неможливо словами
За пізні прощання
вже сплачено мито
І як швидкоплинність життя
зрозуміти?
Коли я люблю Вас
І плачу за Вами.
недатовано
Мені жаль не любові...
Мені жаль не любові,
Бо що вона може?
Хіба лите зерно
Перетерти у дерть…
Жаль, що наше життя,-
милосердний наш Боже! –
Лиш весела,
Щаслива,
Сповільнена смерть…
недатовано
Сергій Вікторович Жадан
1974
Культовий український поет, прозаїк, фронтмен рок-гурту «Жадан і собаки», живе в Харкові.
Найвиразніше передав відчуття екзистенційного розриву із державою СРСР та ідентичністю, сформованою у межах цієї держави. В цілому творчість Жадана – єдиний актуально метафізичний текст про Україну в транзиті, з'єднаний із біблійним та історико-культурним виміром. І цим поет однаково цікавий для вітчизняного і західного читача.
У 2015 році він як автор виступав на найбільшому літературному фестивалі Центральної Європи «Місяць авторського читання».
Радість — це те, що дається з боєм
Колись це завершиться п'яним застіллям.
А поки я сплю на залізній шконці,
і гріюсь вночі у вагонах з вугіллям,
і граю в трамваях на губній гармоніці.
І життя моє котиться, ніби колесо,
не маючи жодного інтересу,
солодкими яблуками по укосу,
теплими хвилями на Одесу.
2007
Любов варта всього
Любов варта всього –
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.
2015
Слова, якими можна все пояснити
Життя потребує захвату все одно.
Хоча Господь забув про неї давно —
йому вистачає турбот і не вистачає удачі.
Не варто боятися смерті й пустоти.
Бог бачить ті самі речі, що бачиш і ти.
Просто він запам'ятовує те, що бачить.
Можна спробувати щось йому довести,
можна сказати, що у всьому винен насправді ти,
невідомо чому, незрозуміло нащо.
Бог ховається у великому. Бог — це пітьма.
Я бачив його. Я говорив йому, що його нема.
Він навіть погодився, хоча мені від цього не краще.
2014
І вже коли ти спиш, починається сніг
Сніг входить до міста так,
як під шкіру входить любов.
Глибоко.
До крові.
До сухожиль.
До темних місць,
з яких починається подих.
Солодко, наче втома, наче наркотик.
Гостро, наче впевненість, наче біль.
2015
Тамплієри
Я думаю іноді, чи зрозуміють нас наші діти.
Серце моє легке і обійми мої розпростерті.
Моєї любові стане на всіх,
навіть на тих, хто хотів мене вбити.
Піду, до речі, нагадаю їм, що їх чекає по смерті.
2016
Зовсім розстроївся дорогою наш оркестр
І музика наша, яку ми тягнемо на плечах,
палає, ніби мерціs в комунальних печах,
горить своїм глибоким сухотним горінням.
І розпадаються від цієї музики дитячі серця,
і розпадається Господь на Бога-сина й Бога-отця
і найкращих із нас забивають будівельним камінням.
2020
Артем Якович Полежака
1975
Великий гуманіст і просвітник нашої епохи, який все своє життя вирішив присвятити тому, аби пити горілку і ходити до дівчат. Відомий насамперед своїми сатиричними творами, хоча сам себе вважає ліриком. Свого часу не без успіху заявив про себе, як поет-слемер.
Автор пісень для таких виконавців, як «Kozak Sistem», Орест Лютий, «Телері», «Бумбокс» або «TaRuta», сам є членом музичного проєкту «Весна. Любов. Полежака.».
У 2015 році він як автор виступав на найбільшому літературному фестивалі Центральної Європи «Місяць авторського читання».
—
Не пив два Дні і сотку баксів
відклав собі на чорний день
і раптом серце підказало,
що чорний день уже настав
Олег Олександрович Коцарев
1981
Поет, прозаїк, журналіст, есеїст, перекладач.
У чеському перекладі вийшли дві поетичні книжки («Чорний хліб, білий кит» та «Площа Чарлі Чапліна»), есе «Пригоди українського аванґардиста у Празі» та добірка віршів. У 2015 році він як автор виступав на найбільшому літературному фестивалі Центральної Європи «Місяць авторського читання».
Серед його нових творів – збірка «Вміст чоловічої кишені» та роман «Люди в гніздах».
—
Думав, на шляху
Жаба причаїлася.
Ні. Це гівенце.
—
на галявині
равлик
дивиться
трав'яну виставу
—
оце вітер
навіть в криниці вода
свої реберця
показує
—
краплю на стіл посадив як співрозмовницю